Форум міста Боярка Київської області: новини

Віктор Луговской Тема: ІСТОРІЯ МІСТА (за інформацією Боярського крає
Місто Боярка має давню і самобутню історію. Тут протікала широка і глибока річка Притварка (зараз – це невеличкий струмок, а по руслу річки – каскад озер). Люди жили у долині цієї річки упродовж тисячоліть.
Археологічні знахідки, залізні вироби скіфської доби, свідчать про те, що у VІІІ – VІІ ст. до н. е. на зелених берегах річки Притварки жили скіфи-хлібороби. Збереглися рештки слов’янського городища часів Київської Русі – це невелика фортифікаційна споруда (65х70 м.), що входила до потужної оборонної системи Змійових валів( що нині проглядаються біля Малютянської дороги, поблизу школи №2 і біля села Забір’я - Отаманова круча) і являє собою пагорб, на якому зараз стоїть місцева Свято
Михайлівська церква і розміщений старий цвинтар. Пагорб має статус археологічної пам’ятки.
З плином часу на місці цього городища виникло поселення під назвою Будаївка.
Перша згадка про село Будаївка в історичних документах з’являється на поч. ХVІ ст. В цей час його територія перебувала під владою Литви. За умовами Люблінської унії 1569 року селище з прилеглими землями було передано під владу Польщі. У 1586 р. Будаївське городище належало до маєтностей найбагатшого польського магната, київського воєводи, князя Костянтина - Василя Острожзького. Маючи військо князь роздавав своїм служилим людям земельні маєтності.
На поч. ХVІІ ст. Будаївка належала польському магнату Корецькому. Про це свідчить той факт, що в жалобі Михайлівського монастиря в 1629 р. говориться: ”Князь Корецький, наславши слуг і подданих своих белгородських, весь град монастиря, названий Вовчим Лугом аж до Червленної речки, належачої до с. Глевахи, осягнул і забрал, до белгородских сел Будаевщину привернул”. Судячи з цієї скарги, Будаївка входила до Білгородського маєтку князя Корецького.
У 1648 р. під час визвольної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмелницького Будаївка була визволена від польської шляхти, а з 1649 р. включена до Білогородської сотні Київського полку. За умовами Андрусівського мирного договору 1667 р. село остаточно перейшло до Росії. Спочатку ним володів Київський Михайлівський монастир, а потім Києво-Печерська лавра.
Під час визвольної війни проти Польщі Будаївка була спустошена і зруйнована. Вона досить довго лишається пустим селищем, бо ще 1723 р. в ревізії Київського полку є лише згадка про „хутір монастирський з однією хатою”. Проте хоч і повільно, але Будаївка відроджувалась. В 1740 р. тут існує вже село, в 1766 р. „людності було 119 душ (чоловіків 52, з них робочого віку 24, жінок 67, робочого віку 22 ), а згідно люстрації 1841 р. тут налічувалось вже 189 державних селян, які мали в користуванні 754 десятини землі.
Майже всіма селами Київщини володіли на той час монастирі. Церковні общини будували церкви та парафіяльні школи, де навчалася незначна частина селянських дітей. Наставниками були місцеві священики. Монастирі поступово оволодівали найкращими землями, забудовували господарські двори, загачували ставки, на греблях будували млини.
В 1756 р. на пагорбі Києво-Печерською Лаврою була побудована церква Воскресіння Господнього.
В 1786 р. після проведеної за Катерини ІІ секуляризаціії (перетворення церковної і монастирської власності, головним чином земельної, на власність світську, державну) церковних володінь, монастирські землі перейшли до державної скарбниці, село з лаврського перетворилась на казенне (державне), а будаївці - на “казенних людей”. Церква поступово зруйнувалась, а парафіяни ходили до Успенського храму сусіднього села. Від 1845року Будаївка входила до складу Білогородської волості Київського повіту.
У 1855 р. на цьому пагорбі стараннями місцевих міщан Гната та Марка Гирявцевих, їхнім коштом була збудована Свято-Михайлівська дерев’яна церква. З часом селище розрослось, і храм вже не міг вмістити всіх віруючих, тому в 1901 р. поруч із старою церквою будується нова, нині діюча церква, яка була названа Михайлівською. Автор проекту відомий архітектор Гарденін, який витримав храм переважно в російському стилі. Освячена церква в 1901 р. єпископом Сергіем Уманським.
У період колективізації обидві церкви закрили і перетворили на зерносховище. Під час німецької окупації Михайлівська церква була діючою, а стару дерев’яну, приблизно, наприкінці 1950-х рр. розібрали.
Михайлівська церква чудово збереглася і є оригінальним зразком сакральної архітектури.
Поруч з церквою – рештки старого дореволюційного цвинтаря. Тут десять вишуканих кам’яних надгробків зокрема Осипова (1847-1913), який створив наймальовничіший ставок, що і зараз називають “Йосипський” і організував там чудову зону відпочинку. Збереглася могила мецената Флавіана Дмитровича Василевського (1847-1901), який був засновником санаторію в Києві, дитячого притулку в Боярці, стипендій в кількох інститутах Києва. Кілька років проживав Василевський на дачі в Боярці. Тяжко хворий на туберкульоз, він помер тут у віці 54 років. Відповідно до заповіту дачу його було віддано під сирітський притулок.
Тут же біля церкви – могила Володимира Івановича Самійленка (1864 – 1925р.р.) – видатного українського поета, сатирика, драматурга, перекладача. Він дуже любив Україну і все своє життя боровся за українське національне відродження. Але у ті часи було заборонено не тільки друкування українських книжок, а й завезення їх з-за кордону. Революція 1917 року не справдила сподівання на свободу і незалежність і Cамійленко емігрував в Галичину. В 1924 р. він повернувся смертельно хворий і останні місяці свого життя провів у Боярці. Він оселився по вул. Шкільній (нині вул. Cамійленка ) у будинку ветлікарні. До нього приїздили Максим Рильський, Павло Тичина, Олександр Тулуб, Людмила Старицька-Черняхівська, Марія Грінченко. Похований видатний український поет поблизу Михайлівської церкви 12 серпня 1925 р. За козацьким звичаєм громада села на могилі славетного сина українського народу встановила великий березовий хрест. У 1964 році до 100-річчя з дня народження поета завдяки зусиллям Максима Рильського і Спілки письменників було впорядковано його могилу і поставлено гранітний надгробок.
Сучасна Боярка утворилася завдяки злиттю двох дуже різних населених пунктів – стародавнього поселення Будаївка, і дачного селища Боярка.
В кінці ХІХ ст. прискорився розвиток промисловості, будівництва, зростала чисельність населення і мешканці міст шукали собі місця для відпочинку. Саме тоді навколо Києва й почали утворюватися дачні селища.
При будівництві залізниці Київ – Одеса в 1868 р. на околиці лісового масиву, що прилягав до Будаївки, з’явилася станція Боярка ( отримала назву від сусіднього села, яке з 1924 р. перейменовано в Тарасівку, з нагоди 110 річниці з дня народження Тараса Шевченка) і утворилося дачне поселення.
Залізничне сполучення і близькість до Києва гарантували цьому дачному поселенню успішний розвиток. Тут був найближчий до Києва лісовий масив, чудове повітря, цілюще для здоров’я і чарівна природа.
Тому Боярка стала першою і найбільшою дачною місцевістю для киян.
В 1882р. на станції Боярка було створено Кліматичний лікувальний заклад. Невдовзі як у Боярці, так і в Будаївці почали виникати інші оздоровчі заклади, які пізніше, за радянської влади були перетворені на лікарні та санаторії. Так було покладено початок оздоровчій спеціалізації нашого міста. У 1899р. відкрито санаторій для дорослих, хворих на сухоти, а у 1904р. – того ж профілю дитячий санаторій, який був розташований неподалік теперішнього парку Слави та Боярської мерії.
Науковці вважали, що саме ця територія має особливу лікувальну дію, оскільки тут наявна особлива комбінація дерев та трав.
Перші дачі на боярському Хрещатику споруджували багаті кияни виключно для власного користування. Пізніше дачі будували київські підприємці і місцеві будаївські заможні селяни, щоб здавати дачні будинки в оренду. Киянам дуже полюбилась ця затишна і квітуча місцевість. Боярські дачі користувались великою популярністю, щоліта тут відпочивало до 10 тис. дачників.
Багатьох видатних людей приймала Боярка – М.Лисенка, Шолом-Алейхема, С.Надсона, В.Самійленка, Марію та Бориса Грінченків, П.Нестерова, М.Пимоненка, М.Садовського, М.Заньковецьку, Ф.Меринга, В.Рикова, О.Богомазова, М.Старицького, М.Коцюбинського, С.Єфремова, родини Байкових, Булгакових, Грушевських, Кістяківських, Кониських, Матушевських та інших.
Упродовж тривалого часу Боярка залишалась єдиним дачним селищем для киян. До їхніх послуг були – Залізничний парк, літній театр, каскад ставів з пляжами, купальнями і рятувальною службою, поштово-телеграфна станція (відкрита 1894 р.), аптека, кумисно-кефірний заклад (його утримував татарин Ягудов), пожежна дружина, ряд крамниць і, зрештою, великий базар.
Останньому дачники надавали неабиякого значення.
В 1861р. в селі Будаївка відкрили церковно-парафіяльну школу, де селянських дітей навчали священник з дяком, і до революції в селі діяла лише церковно-парафіяльна школа.
У 1895 р., завдяки клопотанню вченого Олексія Андріяшева було засновано Південноросійське товариство бджільництва, головою якого він був пізніше обраний. У 1902р. царським указом було виділено 5 десятин землі та 150 дубових колод для закладання основ Практичної школи бджільництва поблизу залізничної станції Боярка, куди вона перебазувалася з Києва у 1904 р.
Місцем значних подій революційного робітничого руху стає Боярка на початку ХХ століття. Під час революції 1905-1907 рр. та в роки реакції станція Боярка була місцем проведення нелегальних зборів і мітингів київських робітників. Київське жандармське управління вживало всіляких заходів, що мали перешкоджати проведенню масових зібрань невдоволеного люду. За дачами прогресивно настроєних осіб встановлювався нагляд, а в березні 1908 р. було видано наказ про реєстрацію всіх дачників і запроваджено патрулювання кінних стражників у навколишніх лісах. Проте нелегальна робота не припинялася.
У 1918 році уряд Скоропадського вирішив дітей громадських діячів, вчителів, лікарів оселити на літо на боярських дачах, організувати у Боярці своєрідну колонію-санаторій чи, як пізніше називали, табір відпочинку. Тут вони дістали прихисток і забезпечення. За порадою Віри Олександрівни Матушевської, яка працювала у Боярській лікарні головним лікарем, дитячу колонію-санаторій організували в дачних будинках, покинутих їхніми власниками.
В квітні 1918 р. до Боярки прибув спеціалізований німецький загін, який займався викачкою хліба, грабуючи населення і придушуючи опір селян. Ці події спричинили новий вибух боротьби. У листопаді 1918 р. в селищі був розташований штаб корпусу Січових стрільців під командуванням Є.Коновальця та А.Мельника. 5 лютого 1919 р. Директорія під натиском радянських військ змушена була залишити Київ, частина військ закріпилася в районі Будаївки, Фастова і кілька днів стримувала наступ Червоної армії. Коли у Будаївці відновилася радянська влада, відразу почав діяти ревком, а згодом – сільрада, діяльність яких була спрямована на відбудову зруйнованого господарства. У травні 1919 р. було створено міліцію.
На початку вересня 1919 р. станцію Боярка захопили денікінці. Встановлення радянської влади супроводжувалось „розкуркуленням” та виселенням заможних селян. В березні 1920 створено волосний земельний відділ, який проводив велику роботу щодо землевпорядкування. Остаточно більшовицька влада в Боярці - Будаївці була встановлена в червні 1920 року.
В 1919-1921 рр. загострилась паливна криза в містах, особливо на залізниці. З’явились лозунги: ”Все на топливный фронт”,”Все на борьбу с холодом”. В жовтні 1921 р. Боярка перетворилась на поле бою за подолання паливного голоду в Києві. Київські комсомольці побудували вузькоколійку і допомогли Києву. Героїзм молоді описаний письменником Миколою Островським в романі „Як гартувалася сталь”, який можна назвати автобіографією покоління 20-х років.
І в нових історичних умовах Боярка-Будаївка не втратила свого значення кліматичного курорту для легеневих хворих. У 1920р. тут відкрився санаторій для дорослих-сухотників на 160 місць, а в 1925році – аналогічний санаторій для дітей. У 1920р. в селищі було відкрито початкову трудову школу та дитячий будинок. у 1921р. на базі школи бджільництва було відкрито технікум
В 1922 р. було створено споживче та кредитне товариства. Були націоналізовані дачі київських багатіїв.
В умовах громадянської війни та породженої нею розрухи було вирубано Залізничний парк разом з прилеглою кількакілометровою ділянкою лісу. Частина їхньої території згодом була забудована, а решта – засаджена молодим лісом. І тільки назви прокладених там Паркової вулиці та Паркового провулку нагадують про Залізничний парк.
Рішенням Будаївського волосного виконкому від 4 листопада 1922р. вулицю Хрещатик в селищі Боярка перейменовано на вулицю Карла Маркса. Це був час, коли дачне селище занепало, багато будівель зазнало пошкоджень і пограбувань. І в парку і на дачах вирубувалися насадження. Для збереження масиву дач від грабіжників проводилися нічні облави міліції.
В 20-х роках до 80% дачних будівель знаходилися в напівзруйнованому стані. Щоб якось врятувати ці будівлі влада почала здавати їх в аренду.
З 1921 по 1927 рр. – Боярка-Будаївка є центром Будаївської волості Київського повіту (створеної за адміністративним поділом в 1708 році). У листопаді 1926 р. до території Будаївської сільради було включене дачне селище Боярка. На той час населення Боярки-Будаївки перевищувало 3200 чоловік
Значною господарською одиницею став Боярський лісгосп, Київського сільськогосподарського інституту, який було створено у 1925 р. на базі Боярського лісництва. Він об’єднував п’ять лісництв з загальною площею лісу 16 520 га. В 1930р. Боярський лісгосп підпорядкували Київському лісотехнічному інституту.
Влітку 1929р. селянські господарства Будаївки об’єдналися в колгосп „Інтенсивник”, в який до 1 грудня записалися 14 селянських господарств. Не зважаючи на посушливі і неврожайні літа 1925р. та 1928р. селяни домагалися порівняно великих врожаїв зернових та овочевих культур, збільшення поголів’я худоби, птиці. У Будаївці періодично відбувалися ярмарки і базари, де продавалися гончарні, кравецькі вироби, одяг, взуття, ікони, прикраси, іграшки, ласощі, напої, худоба і птиця. Ярмарки і базари були місцями спілкування людей, обміну новинами, місцями розваг. Значна частина селян спеціалізувалась на вирощуванні овочів. Через кооперацію продавали зерно, м’ясо, крупи, молоко, шкіру, вовну. Заможні селяни забудовували подвір’я добротними будівлями, садили садки, розробляли пасіки, розводили коней, корів, овець, свиней. Деякі будували млини, бойні, кузні й стельмашні. Поширилось орендування землі. Багаті селяни відкривали лавки. Проте значна частина селянства залишалася бідною.
На початку 1931р. в селі було завершено колективізацію і завдяки самовідданій праці колгосп став одним із передових господарств району. Була побудована тваринницька ферма на 140 голів великої рогатої худоби і 150 свиней. Значно зросло парникове господарство. Було закладено фруктовий сад понад 100 га.
Діяла у Боярці і лікарня на 20 ліжок, яка мала хірургічне, інфекційне і пологове відділення. При ній працювала поліклініка, дитяча консультація і аптека. З 1940р. Боярська лікарня набула статусу районної, на той час в ній працювало близько 50 чоловік медперсоналу.
В середині 20-х років частину дачних будинків було розібрано, частину розорено, територія дачних садиб була запущена. На місці деяких колишніх дач були відкриті санаторії, будинки відпочинку, піонерські табори
Керівництво Південно-Західної залізниці почало викуповувати старі дачні садиби по вул. Карла Маркса і було створено санаторій „Піонер”. У 1972р. виділено земельну ділянку під лісом, у напрямку с. Бобриці, під будівництво для санаторію „Барвінок”, який вже 1979р. почав переселення до новозбудованого комплексу, розрахованого на 315 дітей. 7 лютого 1980р. відбулося відкриття нового комплексу споруд „Барвінка”. На вивільненій території у середині 1980-х розбито парк Перемоги, а в приміщенні колишньої школи санаторію розмістився виконком Боярської міської ради.
У 20-і роки в селищі існувала будаївська парафія Російської православної церкви, а в приміщенні старої Михайлівської церкви діяла парафія Української Автокефальної Православної церкви.
В Боярці регулярно працювала пошта. Наприкінці 20-х років у селі було встановлено телефонний зв’язок і радіотрансляцію.
Після голодного 1921 року організовується всенародний похід за всеобуч. Вже восени 1920 року в Будаївській єдиній трудовій школі розпочався навчальний рік. Навчанням було охоплено більше двох третин дітей шкільного віку. Працювало по 2-3 вчителі, які проводили велику роботу по навчанню та вихованню сільських дітей. А в 1926р. в школі працювало вже 12 вчителів.
У 1926р. діяла комісія по українізації закладів Будаївського району. В цьому році в селі крім трудової школи працював дитячий будинок і дитячі ясла. В 1927р. відкрився лікнеп та проводилися місячники „Геть безграмотність!” Наприкінці XІXст. було створено притулок для дітей залізничників. Товариство Південно-Західних залізниць опікувалося утриманням і навчанням дітей, а також надавало їм професію. У 20-і роки на базі цього притулку було створено школу, яка вирізнялася за архітектурою і розміщенням у ліс
Геноцид українського народу – голодомор 1932-33рр. не оминув і Боярку-Будаївку. В травні 1933р. вийшло розпорядження Київської Міськради № 54 „ До голів усіх Сільрад Київської приміської смуги” яке не підлягає оголошенню : „За останній час помічаються по м. Києві випадки, що селяни близьких сіл приїжджають до Києва з довідками Сільрад про те, що їм дозволено вибути до м. Києва, щоб купити комерційного хліба для свого споживання. Оргвідділ Київської Міськради категорично забороняє всім Сільрадам надалі видавати будь-які довідки на закупку хліба у місті. ”
Дуже важко підрахувати кількість померлих від голоду, бо органи НКВС щоб приховати справжні масштаби втрат змушували секретарів сільських рад переписувати або й знищувати книги метричних записів, фальсифікувати жахливий реєстр голодних смертей 1932-33рр. Спеціальні уповноважені вилучали та знищували Книги записів актів громадського стану, Господарські книги.
У середині 30-х продовольче становище в країні дещо поліпшилось. З 1934р. кияни знову почали приїздити до Боярки на відпочинок. Знову почала зростати курортно-кліматична функція нашої місцевості, створювалися будинки відпочинку, піонерські табори. На території двох дачних садиб по вул. Карла Маркса у 1934р. було створено Боярський дитячий санаторій, а у січні 1931р. – дитячий санаторій, підпорядкований Київському військовому округу, де за зміну відпочивало 100 дітей військовослужбовців.
В 1938 році Боярка-Будаївка була віднесена до категорії селищ міського типу. В цьому ж році селище було підключене до електромережі „Київенерго”, що дало можливість забезпечити електроенергією не лише державні установи, заклади, але й житлові будинки.
22 червня 1941 року почалася Велика Вітчизняна війна. Вранці того ж дня німці піддали бомбардуванню Київ, залізничні вузли і аеродром „Жуляни”. Два місяці точилися бої на території Києво-Святошинського району. Боярка була окупована 1 серпня. 16 вересня радянські війська залишили Київ. На протидію окупантам на території Боярки було створено дві підпільні групи під керівництвом В.С. Боярського при Боярському лісгоспі та Л.С. Шпотенка при Боярському туберкульозному санаторії. Патріоти влаштовували диверсійні акти, допомагали партизанам і місцевому населенню.
За два роки і три місяці окупації району фашистами були зруйновані колгоспні будівлі, хати, школи, дитячі садки. Зупинилася робота пошти та зв’язку, навчання в школах, робота санаторіїв і будинків відпочинку, торгівля в магазинах. Під час окупації колгосп і село Будаївка зазнали близько 25 бомбардувань і біля 200 артилерійських обстрілів. Було зруйновано 30 дворів, пограбоване майно у половини населення, вбито і скалічено 25 чоловік. Колгосп евакуював велику рогату худобу в Сталінградську область. Вся худоба потрапила до німців”.
Звільнено Боярку 5 листопада 1943 року.
На фронтах Великої Вітчизняної загинули 432 боярчанина, 211 – було вивезено до Німеччини, з них 40 чоловік повернулися в Боярку у 1945 році.
В 1945 році населення Будаївки складало 4 078 чоловік.
За архівними даними, зі зведеної відомості за 1946 р. обліку збитків заподіяних німецько-фашистськими загарбниками в період окупації 1941-1945 рр. :
„Перед Великою Вітчизняною війною до складу колгоспу „Інтенсивник” (розташований на території Будаївки) входило 383 господарства, колгоспників – 610 чол. Колгосп мав землі 767 га (з них ріллі - 515га, сінокосу - 116га). Збитки і втрати колгоспу під час ВВв:
1). Зруйновані і спалені будівлі під час нальоту авіації та артилерійських обстрілів на суму 296 039 крб.
2). Розграбовано і знищено сільгосп інвентаря - на 91055 крб.
3). Знищено посівів і врожаю - на 1 890 544 крб.
4). Знищено садів – на 255 000 крб.
5). Розграбовано і загинуло великої рогатої худоби, птиці – на 717 589 крб.
6). Розграбовано і знищено запаси насіння, кормів – на 9970 крб.
Загальні втрати колгоспу – 8 541 399 крб.
Колгосп „Інтенсивник” завдяки самовідданій праці колгоспників швидко відбудовував зруйноване німцями господарство. В 1945 р. колгосп мав 72 голів великої рогатої худоби ( 34 вівці, 8 свиней, 33 коня, 30 птахів). У 1950р. він вже став одним з передових у районі і був занесений на районну дошку пошани. Значного розвитку набуло тваринництво.
В 1951 р. колгосп „ Інтенсивник ” об’єднався з Тарасівським колгоспом ім. Молотова, який у 1963 р. було реорганізовано на спеціалізований радгосп молочно-овочевого напрямку і перейменовано в радгосп „Україна”.
В повоєнних роках будаївська влада турбувалася про розвиток культури. Із звіту завідуючої районним клубом Лойко Г. Ф. на засіданні селищної ради від 12.07. 1945р. : ”Кинокартины демонстрируются почти через день, в июне ставим постановку «За двумя зайцами». В струнном оркестре 13 человек, в хоровом кружке – 10, в драматическом – 30. Решили открыть хату читальню в клубе.”
Одним із питань розглянутих на засіданні Будаївської селищної ради від 22 квітня, було питання відбудови літнього театру.
У 1946р. відкрився обласний санаторій для вагітних жінок та матерів, що годують дітей. Дитячий військовий санаторій в 1947р. став санаторієм всесоюзного значення, який працював цілий рік і міг приймати 200 дітей військовослужбовців.Рішенням селищної ради від 28. 08. 1945р. призначено державні дотації багатодітним матерям : Лупич Наталії Назарівні – 7 дітей; Лупич Палажці Христофорівні – 7 дітей; Лупич Єлизаветі Т. – 6 дітей; Бондар Катерині М. – 7 дітей; Лахтадир Олені З. – 7 дітей; Сулицькій Тетяні Іл’їнічні – 5 дітей; Ільчук Федорі Г. – 6 дітей; Коляді Феодосії Лук’янівні – 8 дітей; Кравець Агафії Павлівні – 9 дітей.
Поблизу Боярки в 1947р. було прокладено магістральний газопровід Дашава – Київ і створено Боярське управління газопроводу, а в 1951р. – побудована потужна газокомпресорна станція. Біля неї почалося будівництво селища газовиків, в якому з 1953р. на вул.. Щорса почала працювати 7 – річна школа, на базі якої на початку 60-х створено Боярську школу № 4 з російською мовою викладання. Вся територія між селищем газовиків і Бояркою в 1955р. була відведена під індивідуальну забудову.
В 1948р. на території Боярки працювали такі організації :
1. Артіль інвалідів „Нове життя”(по вул. Київській, 4).
2. Залізнична станція.
3. Селищна рада(по вул.. Жовтневій).
4. Управдом.
5. Молочарня(по вул.. Жовтневій).
6. Плодоовочева база.
7. Пошта.
8. Медична амбулаторія ПЗЗД.
9. Аптека.
10. Санаторій вагітних жінок.
11. Дитячий військовий санаторій.
12. Санаторій Південно-Західної залізниці.
13. Дитячий будинок № 1.
14. Районна лікарня.
15.Колгосп „Інтенсивник”.
16. Ветеринарна лікарня.
17. Радіостанція ПЗЗД.
18. Школа № 18 (по вул. Жовтневій).
19. Районний клуб колгоспника.
20. Піонерський табір.
21. Технікум „Боярський пчеловод”.
22. Лісництво.
Ліси Боярського лісництва постановою Ради Міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) від 20 жовтня 1948р. віднесені до категорії особливо цінних лісних масивів, які спеціально охороняються і вимагають строгої регламентації вирубування.
В 1949 р. в колгоспі „Інтенсивник” працювало 80 колгоспників, колгосп мав 130 голів великої рогатої худоби (35 коней, 65 свиней, 23 корови і 7 волів).
Одним із питань розглянутих на засіданні Будаївської селищної ради 2 серпня 1949р. було питання боротьби з втратами хлібу в колгоспі „Інтенсивник” і рішення сільради : „ Срочно мобилизовать общественность поселка, школы, детучреждения, лагеря для оказания помощи колхозу в уборке урожая и сбора колосков”. А 10 вересня прийнято рішення сільради : „ О мобилизации населения на массовую копку картофеля”.
Боярська лікарня в 1949 р. мала 13 лікарських дільниць, лікарів – 13, медперсоналу – 26, ліжок – 70.
З протоколу засідання Будаївської селищної ради від 9 квітня 1952року: „Для проведения ремонта Дома культуры порядком народной стройки исполком Боярского поселкового совета решил : Обязать организации и учреждения : „ Лесхоз”, ”Инстрахкассы”, „ Бондарные мастерские”, оказать помощь в ремонте Дома культуры ».
З 1953 року в Боярці діє електротягова підстанція, що обслуговує ділянку Південно-Західної залізниці.
Селище Боярка було на протязі трьох років в числі передових по виконанню Фінансового плану. В соціалістичному змаганні в 1951 році селище Боярка одержало перехідний червоний прапор РК КПРС
Ще в 1953 році на засіданні селищної ради слухали питання про побудову пам’ятника М. Островському, який планували розмістити на Привокзальній площі.
Одним із питань засідання селищної ради 20 січня 1954 року було питання благоустрою селища і доповідь Голови ради Кочергіна Г.Т., про роботу виконану селищною радою в 1953 році : „ Озеленено цілий ряд вулиць : вул. Маяковського – 2 000 шт. дерев, вул. К-Маркса – 1 000 шт. Всього в селищі висаджено 3 500 декоративних і 2 500 фруктових дерев, побудовано криниць – 3 шт.(всього в селищі їх 104). План електрифікації і радіофікації селища виконаний на 178%. В селищі радіоточок – 505 шт., радіоприймачів – 520 шт., телевізорів – 23 шт., електроточок в будинках – 2 000 шт., встановлено – 55 шт. ліхтарів. В 1953 р. роздано ділянок під будівництво для 35 чоловік.
Селище Боярка – курортно-оздоровче, на протязі року тут було оздоровлено 5 500 чоловік дорослих, дітей – через піонерські табори, дитячі садочки та ясла – 4 800 чоловік. До селища приїздять трудящі з усіх міст країни.”
В 1954 році вже працював Боярський обласний дитячий ревмокардіологічний санаторій „Зірочка” по вул. К.Маркса.
В 1954 році Київський облвиконком прийняв ряд важливих рішень по Боярці : для розширення території дитячого санаторію „Боярка” рішенням від 3 квітня 1954 р. відведено лісну ділянку площею 28 га, а рішенням від 28 травня 1954 р. відкрито санаторій для дітей хворих на ревматизм, рішенням 25 жовтня 1954 р. реорганізовано Боярський санаторний дитбудинок у дитячий будинок звичайного типу. Для розширення території Боярської районної лікарні рішенням від 25 листопада 1954р. відведено земельну ділянку площею 2,11 га з угідь Боярського лісгоспу. В 1955 р. почав працювати філіал Київської обласної станції юних натуралістів.
З протоколу засідання Будаївської селищної ради від 13.04.1954р. :
”... плохое состояние дорог. Предложено организовать массовый выход населения поселка на ремонт дорог и приведение поселка в надлежащее санитарное состояние.”
На засіданні селищної ради було розглянуте питання про будівництво літнього кінотеатру. З протоколу від 29.06.1954р.:”Просить исполком Райсовета ходатайствовать перед Киевским Облисполкомом о выделении ассигнований в сумме 39 249 руб.”
2 жовтня 1956 року селищною радою було прийняте рішення : ”Встановити в селищі Боярка пам’ятник основоположнику Радянської Держави Володимиру Іллічу Леніну. Поручити Виконкомові сільради зв’язавшись з відповідними організаціями, визначити місце установки пам’ятника.
30 грудня 1956 року рішенням Виконавчого комітету Київської обласної ради селище міського типу Боярка-Будаївка віднесено до категорії міст районного підпорядкування з присвоєнням йому найменування – місто Боярка.
З протоколу засідання виконкому міської ради від 04.04.1957р.: ”Встановити в місті Боярка на привокзальній площі на розі вулиць К. Маркса та Садової пам’ятник засновникові Радянської Держави В. І. Леніну, в зв’язку з чим зобов’язати керівників торговельних організацій належні їм ларі, що знаходяться на цій території перенести в інші місця.” 6 листопада 1957 року пам’ятник Леніну було відкрито.
У 1957 р. відкрито Боярський дитячий костно-туберкульозний санаторій. В цьому ж році по вул. К. Маркса працювало 6 піонерських таборів, і було виділено ділянку землі лісу під будівництво будинку відпочинку Українського товариства сліпих (УТОС), будівництво якого завершилось у 60-і роки.
На засіданні виконкому міської ради 06.06. 1957 р. розглядалось питання :” Про розвиток кролівництва в школах м. Боярка ”.
З протоколу засідання :
„ЦК КПРС та Урядом поставлене центральне завдання перед працівниками сільського господарства в ближчі роки наздогнати США по виробництву м’яса, масла та молока на душу населення.
Рішення ХХ з’їзду КПРС зобов’язують і надалі розвивати політехнічне навчання в середніх загально-освітніх школах, забезпечивши ознайомлення учнів з найважливішими галузями сільського господарства. Вирішили :
Просити Виконком К – Святошинської районної ради дати вказівки правлінням колгоспів до 15 червня 1957р. обладнати крольчатники при школах, закупити по 50 штук кролематок та забезпечити необхідними кормами
На засіданні виконкому міської ради 31.03.1959 р. розглядалось питання: „ Про виконання рішення Уряду в питанні розвитку кролівництва.” Ухвалили : „Довести до відома керівників підприємств і організацій план вирощування кролів та здачі їх державі в 1959 р.” :
Закупити кролематок Довести поголів’я Здати м’яса

Дит. Садок № 1 10 100 200
Дит. Садок № 2 10 100 200
Дит. Ясла № 1 10 100 200
Дит. Ясла № 2 10 100 200
Обл. кістково-туб. санаторій 30 300 600
Дит. ясла газопроводу 10 100 100
Міське споживче товариство 30 300 600
Санаторій „Піонер” 30 300 600
Санаторій для ревматиків 20 200 400
Буд. відпочинку „Боярка” 25 250 500
Дитячий будинок 25 250 500
Столова ВРП 10 100 200
Санаторій Мін. Оборони 10 100 200
Боярська районна лікарня 30 300 600
У 1958 р. по вул. К. Маркса відкрився Київський обласний будинок дитини і на базі одного з будинків відпочинку почала працювати Київська обласна дитяча лікарня.
Тривалий час Боярську районну лікарню очолював відомий в регіоні лікар Кирил Мироненко, популярність якого була надзвичайною. З протоколу засідання виконкому міської ради від 26.06.1958 р. :”Проектується розширити лікарню на 1959 рік до 150 ліжок. Лікарнею закуплено два фінських будинки, які треба негайно встановити, щоб створити нормальні умови для роботи відділів та кабінетів лікарні.”
В 1959 році відкрито нове приміщення Боярської школи № 1 по вул. Стадіонній, яка рішенням міськради від 28.03.1967 р. була перейменована на вул. ім. М. В. Лисенка, в зв’язку з 125 річчям з дня його народження.
З протоколу засідання виконкому міської ради від 30.08. 1958 р. : „ В нашому місті працює три середніх школи та одна середня школа неповна з російською мовою викладання.
Герасимчук П.К. – директор міської середньої школи – 835дітей.
Козлова – директор Тарасівської російської школи – 310 дітей.
Левченко – директор залізничної школи № 18 – понад 700 дітей.
Шепеленко Я.Г. – директор Тарасівської середньої школи – 576 дітей.
Мікуш А. О. – директор вечірньої школи робітничої молоді.
В школах – 2 650 учнів, в дитячому будинку – 127 дітей-сиріт.
Школи працюють в 2 зміни, а російська школа – в 3 зміни. Розпочато будівництво нової середньої школи в м. Боярка.
На засіданні виконкому 22.12.1960р. було прийнято рішення про нумерацію шкіл м. Боярки :”Вирішили : просити Райвиконком затвердити нумерацію шкіл : Міська школа - №1, Залізнична - №2, Українська - №3, Російська - №4. а матеріалами Всесоюзного перепису, чисельність населення м. Боярка на 15.01.1959 р. складала 19,8 тис. чоловік.
1 вересня 1962 р. розпочалися заняття в новому триповерховому будинку Боярської школи №3 по вул. Леніна, і там же запрацював філіал районної заочної школи.
Першим питанням порядку денного засідання виконкому міської ради 20.06.1962р. було : „Про включення міських бібліотек в естафету „За культуру”, присв’ячену 45-річниці Великого Жовтня”. Виконком ухвалив :
На засіданні міськради 09.01.1964р. розглядалось питання : ”Затвердження комісії по написанню історії міста”. Виконком вирішив : ”Затвердити склад комісії в складі 6 чоловік : голова комісії –Іванов І.І.
( відомий краєзнавець, поет, автор книги „Колима”) –, члени комісії – Вержбовський, Губський, Довгих, Кубренков, Кравцов.”
В порядку денному засідання міської ради 15.07.1965 р. було питання : ”Про утворення університету мистецтв”. Виконком вирішив :
„1. Відкрити в м. Боярка на громадських засадах університет мистецтв з секціями : художня; музична; літературна; краєзнавча з метою культурно-освітньої роботи серед населення та широкої популяризації мистецтва. Вся робота буде проводитись на базі актових залів, шкіл, клубів та технічного училища.
2. Утворити Раду університету мистецтв в складі : Свида С.П. (художник) – голова, Прокопенко Н.А., Шевченко В.Д., Кубренков В.М., Клименко А.В., Януш А.П., Чуйкова В.Г.
3 листопада 1964 р. на засіданні виконком міської ради вирішив : „Приймаючи до уваги клопотання Правління Спілки письменників України та в зв’язку з 100-річчям з дня народження, а також з 40-річчям з дня смерті визначного українського поета В. І . Cамійленка – перейменувати в м. Боярка вулицю Шкільну на вулицю В. Cамійленка, де жив, працював і помер поет”.
У 1963 р. на базі швейного цеху, що брав початок від Будаївської швейної артілі, у місті створена швейна фабрика, яка розпочала роботу 2 січня 1964 р. Багато років фабрика функціонувала як Боярський філіал Київської швейної фабрики „ Юність”.
У 1963 р. у спеціально побудованому двоповерховому будинку відкрився дитячий садочок „Берізка”.
До 60-річчя Миколи Островського 29 вересня 1964 р. у Боярській школі № 2 відкрито музей, присв’ячений письменнику, організатором якого була заслужена вчителька України – Януш Альбіна Петрівна. 29 вересня з нагоди відкриття шкільного музею Боярку відвідала дружина письменника – Раїса Порфирівна Островська.
Боярська міська рада у 1964 р. виділила ділянку на вул. Вітянській під будівництво виробничого цеху для „Облбджілпрому”, який існував у Києві з 1924р. Цех почав діяти з 1968 р., а в 1970 р. сюди перенесено садибу всього „Облбджілпрому”.
Ще до війни в Боярці успішно працював лісгосп із деревообробним цехом, а в 1966р. була відкрита лісодослідна станція Української сільськогосподарської академії, яка займається науковими дослідженнями та вирощуванням рідкісних лікарських рослин, зокрема женьшеню. Дослідне господарство займає площу 18 тис. га і складається з 5 лісництв. Два деревопереробних цехи займаються первинною обробкою лісу та виготовленням меблів.
Великою популярністю став користуватися Боярський сільгосптехнікум та республіканський заочний технікум бджільництва. Великою популярністю став користуватися Боярський сільгосптехнікум та республіканський заочний технікум бджільництва.
На базі дитячого будинку по вул. Першій Піщаній у 1965 р. створено Київську обласну спецшколу-інтернат для слабозорих дітей.
Восени 1966 р. Боярську центральну районну лікарню на 180 ліжок і поліклініку переведено у новозбудоване двоповерхове приміщення по вул. 40-річчя Жовтня на 250 ліжок з поліклінічним відділенням на 36 кабінетів, які забезпечують близько 1000 прийомів хворих на добу. А в старій садибі по вул. Васильківській створено Києво-Святошинський районний туберкульозний диспансер на 100 ліжок.
У 1968 р. у Боярці почалося будівництво машинобудівного заводу „Іскра”. З 1970 р. завод подає допомогу комунальному господарству міста, а також в будівництві лікувально-профілактичного комплексу та дошкільних дитячих установ і школи. З протоколу засідання виконкому міськради від 27.09. 1970 р. : „Заводом „Іскра” побудована автодорога від с. Жуляни до м. Боярка, упорядковані вулиці: 40-річчя Жовтня і Шевченка. Колектив заводу подає допомогу будівельникам. Щодня на будівництві двох багатоповерхових будинків працює більше 150 робочих і ІТП. Враховуючи, що з розширен

Закрити